Історія органічно пов'язана з пам'яттю, яка долає невпинний час, долає забуття. У цьому непересічна культурна значимість пам'яті. Безпам'ятство - це невдячність перед минулим і безвідповідальність перед майбутнім. Щоб не помилятися у майбутньому, ми повинні пам'ятати про помилки минулого.
Хоча б частково подолати своє примусове безпам’ятство, українці отримали змогу лише у другій половині 1980-х років, пов?язпних з розпадом Радянського Союзу та створенням власної держави. Однією з таких трагічних сторінок стала правда про голодомори.
Офіційне відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів встановлено Указом Президента України 26 листопада 1998 року, №1310/98, як «День пам'яті жертв голодоморів», та Указом Президента 31 жовтня 2000 року, №1181/2000 встановлено назву «День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій».
У XX столітті Україна пережила три голодомори: 1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр., проте Голодомор 1932-33 рр. був наймасовішим і найжорстокішим. Розпочався голодомор наприкінці літа 1932-го, свого піку досяг навесні 1933-го і завершився на початку літа. Головною причиною Голодомору історики називають політику тоталітарного сталінського режиму щодо українців. Коли люди голодували, тодішня влада навіть не приймала допомогу з інших країн, а навпаки - кинула всі сили на те, щоб ізолювати голодні райони.
За даними істориків, у 1932-33 роках жертвами голоду в Україні, за різними оцінками, стали від 4 до 10 млн. людей. Це означає, що в ті трагічні роки Україна втратила від 10 до 25% свого населення - по 25 тисяч людей в день, по тисячі - на годину, по 17 - щохвилини. Найбільше постраждали тодішня Харківська і Київська області. На них припадає більше половини усіх загиблих.
Страшну правду про Голодомор відкривають для себе не лише українці. Наразі парламенти чотирнадцяти держав визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. На пострадянському просторі такі рішення ухвалили законодавці Грузії, Естонії, Литви та Латвії. Так само однозначно висловилися Польща й Угорщина, Канада та США. Заяви про геноцид українців підтримали парламентарі багатьох країн світу, ЮНЕСКО, ОБСЄ, Європарламент та Організація Об'єднаних націй також засудили цей злочин проти українців. 22 травня 2009 року Служба Безпеки України порушила кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 1 статті 442 Кримінального кодексу України по факту здійснення Геноциду в Україні у 1932 – 1933 роках, від якого загинули мільйони людей. У листопаді було названо звинувачених по справі, першим з яких фігурував Йосиф Сталін. Генеральна прокуратура України передала справу до суду. 12 січня 2010 року Київський апеляційний суд почав розгляд справи. Суд визнав, що Й. Сталін та його прибічники вчинили злочини геноциду, передбачені ч. 1 ст.442 Кримінального кодексу України (геноцид), який, відповідно до Конвенції ООН від 26 листопада 1968 року, що не має терміну давності, але закрив кримінальну справу на підставі пункту 8 частини 1 статті 6 Кримінально-процесуального кодексу України, у зв'язку з їхньою смертю.
Сьогодні ще живі люди, які пам’ятають голодомор і можуть розповісти про нього. Ще зберігається шанс засвоїти урок історії не за підручниками, а через безпосередній контакт із живими свідками. Але з кожним днем події голодомору віддаляються в часі, не втрачаючи при цьому свого скорботного і трагічного значення.
Вшанувати пам’ ять невинних жертв – це той мінімум, який ми, сучасні українці, маємо зробити не стільки для мільйонів загиблих, а, скоріше, задля наших дітей, які повинні завжди пам’ ятати про ті страшні часи й робити все, щоб подібне ніколи не повторилося.
Шановні мешканці!
Запрошуємо Вас 21 листопада о 16-00 год. взяти участь у мітингу-реквіємі, вшанування 81-ї річниці пам’яті жертв голодоморів та масових політичних репресій в Україні, який відбудеться біля пам’ятника жертвам тоталітарного режиму, що на вул. Тираспільській.