Категорія: Новини
9 листопада - День української писемності та мови
За ініціативи громадських організацій та, ураховуючи важливу роль української мови в консолідації суспільства, з 1997 року в Україні, щороку 9 листопада, в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця, відзначається День української писемності та мови.
Мова - живий організм, який розвивається за своїми законами. Це нетлінний скарб століть, що передається від покоління до покоління і об’єднує минуле й прийдешнє. Це - спадкоємність не лише в межах роду, а й народу. Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.
У 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляють близько 45 мільйонів людей, і вона входить до другої десятки найпоширеніших мов світу.
Правову основу мовного законодавства України складають - Закон УРСР „Про мови в Українській РСР”, Конституція України (ст.10), Закони України "Про національні меншини в Україні", "Про освіту", "Про інформацію", "Про телебачення і радіомовлення", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про видавничу справу" тощо. Таким чином, законодавча база в Україні з цього питання відповідає загальноприйнятій світовій практиці, а також узгоджується з відповідними міжнародно-правовими актами.
Давньою українською мовою написані козацькі державні документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох - від Івана Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну літературу, своїх визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника. Мають і свою велику (вже не тільки оригінальну), а й перекладну літературу.
Багато наукових дискусій викликає питання про існування писемності в українських землях. Археологічні знахідки засвідчують наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще за трипільської доби.
Історія української мови починається від праслов'янської (спільнослов'янської) мовної єдності, яка виділилася з індоєвропейської прамови приблизно в ІІІ тис. до н. е. Праслов'янська доба тривала близько 2000 років. Упродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть. Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником - Т. Г. Шевченко.
Разом із розвитком писемного слова, український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги.
Давніший із літописів, який дійшов до нас, був написаний у 1377 році на пергаменті - вичиненій телячій шкірі. Він носить назву Лаврентіївського, за ім'ям монаха-переписувача Лаврентія. Як і багато інших, цей літопис відображає більш давні тексти. Зокрема, до нього входить пам'ятник вітчизняного літопису "Повість временних літ", написаний на початку XII століття.
Автором "Повісті" був монах Києво-Печерського монастиря преподобний Нестор-літописець (близько 1050-1114 рр.). Його по праву можна вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. Всі наступні літописці, де б вони не створювали свої літописи, лише переписували уривки з праць великого літописця, наслідуючи його. І все ж перевершити його за всю історію літописання так ніхто і не спромігся. "Повість временних літ" була і залишається найвидатнішим пам'ятником слов'янської культури.
Нестором-літописцем також написані житія перших руських святих - братів Бориса та Гліба, житіє преподобного Феодосія - засновника монастирського життя на Київській Русі, сказання про перших печерських подвижників і багато іншого.
Не менше значення мають і ділові договори Київської Русі та Константинополя, які є визначними пам'ятками давньоруської писемності IX-X ст. Автентичність цих документів цілком незаперечна. Давньоруський хроніст напевно бачив оригінали тих документів, що зберігалися в київському великокнязівському архіві. Візантійська дипломатична практика передбачала таку процедуру: угоди, що укладалися з іншими державами, писалися двома мовами: одна - грецькою, друга - контрагента (в даному випадку - древньоруською). Грецький варіант документа зберігався у руської сторони, руський у Константинополі. Отож, Нестор мав доступ до грецьких оригіналів візантійсько-руських договорів, добре знання тієї мови дозволяло йому досконально розуміти юридичні тексти.
Пізнання світу через національне слово надзвичайно важливе. Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам'ятаючи про першозначення її, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу, відроджуючу властивість. Античні мудреці казали: "Говори - і я тебе побачу". Якими побачить українців світ - залежить від самих українців. Ми хочемо бути багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. Хочемо бути в його розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього маємо засвітитися любов'ю до рідної мови.
Заснування Дня української мови - це тільки проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно очевидно - зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій. Тобто, ми - українці.