Колективний договір – один з найважливіших проявів соціального діалогу >
13.05.2020 12:46 Вік: 17 days
Категорія: Новини

18 травня – День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу


  Трагічною сторінкою увійшло в літопис історії кримськотатарського народу його масове насильницьке виселення з історичної батьківщини – з Криму, яке відбулося упродовж 18-21 травня 1944 року представниками відомства держбезпеки СРСР та таємною поліцією за наказом Йосипа Сталіна і постановою Державного комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року. Офіційною причиною депортації стало огульне звинувачення всього кримськотатарського народу в нібито масовому співробітництві з нацистською Німеччиною під час Другої світової війни, однак дії сталінської влади щодо насильницького виселення кримських татар з Криму були цілком злочинними, адже жоден народ за всіма міжнародно-правовими нормами не може і не повинен бути відповідальним та підлягати покаранню за дії, скоєні окремими представниками цього народу.

 У день виселення депортованим давали на збори від кількох хвилин до півгодини. Жінок, дітей, інвалідів війни, ветеранів та людей похилого віку зігнали до товарних вагонів, та ущент заповнивши їх переселенцями, з Бахчисарая, Джанкоя і Сімферополя ешелонами відправляли на схід, за кілька тисяч кілометрів від рідної домівки, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні сімей. Усього, згідно з офіційними даними, у віддалені регіони Радянського Союзу - від північного Передуралля до республік Середньої Азії - було депортовано 191 044 кримських татар, а за даними самоперепису кримських татар, проведеного Національним рухом кримських татар, - 423 100. Під час виселення і в перші роки після нього від голоду, хвороб та виснаження  загинуло приблизно 46, 2% кримських татар, тобто майже кожен другий з народу. Надалі важкі умови побуту у спецпоселеннях, які ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призводили до масових захворювань і смертності депортованих, що посилювалося фактичною відсутністю медичного обслуговування. Після радянський режим вдався до нівелювання історичної пам’яті про кримську державність та кримських татар. 25 червня 1946 року Крим позбавили статусу автономії та перетворили на звичайну область РРФСР, до якої почалося масове організоване переселення слов'янського населення (в основному, з РРФСР: Воронезької, Курської, Орловської і Білгородської областей), а протягом наступних двох років понад 80% оригінальної кримської топоніміки замінили на стандартні радянські назви.

 Новий радянський керівник Микита Хрущов взяв курс на десталінізацію. Однак вона не торкнулась кримських татар, оскільки директива, яка забороняла їхнє повернення, скасована не була. Кримські татари, на відміну від інших депортованих народів, були вимушені залишатися в Центральній Азії упродовж кількох десятиліть. Згодом у 1989 Верховна Рада СРСР засудила депортацію і визнала її незаконною та злочинною; 14 листопада того ж року регіональний парламент Криму прийняв аналогічне рішення. З 1989 року почалось масове повернення кримських татар до батьківщини, при цьому радянська влада ніяк не допомагала їхньому поверненню, не давала компенсацій за землі, які вони втратили. Закон РРФСР від 26 квітня 1991 року «Про реабілітацію репресованих народів» визнав депортації народів у СРСР актом геноциду. Стаття 4 цього закону проголосила, що агітація, перешкоджаюча реабілітації репресованих народів, що піддалися наклепницьким нападкам, не допускається, а особи, які вчиняють такі дії, повинні притягуватися до відповідальності.

 І саме Україна, з часу проголошення незалежності, взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації, а 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала один із злочинів радянського тоталітарного режиму - депортацію - геноцидом і проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу.